Флористи-волонтери. Гарафонов Олексій

Харківський флорист Олексій Гарафонов @alex.in.bloom, власник студії FamilyFlowers @familyflowers.ua, відчував себе «виробником щастя». Адже поклик флориста, на його думку, – виконувати конвертацію почуттів і емоцій замовника у чудовий квітковий витвір.

Так було до 24 лютого, у минулому житті. Від березня Олексій – волонтер широкого профілю, який продовжує дарувати щастя тим, хто через війну його найбільше потребує.Про це він розповів у ексклюзивному інтерв’ю Flor Bazar.

Олексію, ким ви працювали, коли почалася війна?

Ще змалку я допомагав батькам вирощували квіти. Більш як чотири роки тому я відділився від батьківської справи й відкрив флористичну студію в центрі Харкова. І, напевно, як і всі флористи, напередодні війни готувався до 8 березня.

Волонтерство – як зрозуміли, що у війну маєте займатися саме цим?

Пам’ятаю, як на третій-четвертий день війни в Харкові я стояв у 1,5-годинній черзі за хлібом. Саме в той час мені спало на думку, що є люди, котрі не можуть зараз придбати собі хліба чи вистояти довжелезну чергу. Тому я купив п’ять хлібин з наміром віднести їх до бомбосховища, облаштованого на станції метро «Історичний музей».

За інформацією із соцмереж, на той час там перебувало багато людей різного віку. Дорогою мені пощастило в майже порожньому супермаркеті придбати дітям яблук і цукерок. Супермаркет якраз через дорогу від нашої флористичної студії, тож я зайшов туди вимити яблука. Глянув на повний холодильник квітів, і стало невиразно сумно – з першого дня війни не вірилось, що таке може статися в сучасному цивілізованому світі. Однак я не втрачав надії, що через 2-3 дні все скінчиться.

Не став вимикати холодильника і з гостинцями вирушив до метро. Йшов по склу від вибитих вікон. Був шокований зруйнованими будівлями. Біля станції підійшов до працівниць метрополітену і спитав, чи потрібен їм хліб, яблука і цукерки для дітей. Але жіночки «делікатно» відправили мене далі зі словами: «Нам все привозят, отнеси лучше нуждающимся».

Я й пішов шукати людей в спорожнілому місті. Була єдина надія знайти когось біля монастиря, де в мирний час було багато нужденних, але і там нікого. Вже дорогою додому зустрів одну бабусю і дав їй хлібину і кілька яблук. Хліб, що лишився, розподілив між пенсіонерами біля свого будинку.

Як же потрапили у «професійне» волонтерство?

Мій німецький приятель, котрий чотири роки тому отримав громадянство України, розповів про своїх рідних, котрі в Німеччині збирають гуманітарну допомогу і привозять до кордону з Польщею. Друг попросив допомоги з розподіленням і доставкою. Так 6 березня я виїхав до Вінниці. Дорога з Харкова зайняла два дні. 9-го числа ми завантажили два «буси» і ранком 10-го рушили назад. Повертались до Вінниці, завантажувались – і знову на Харків. Спочатку все власним коштом, потім почав збирати донати у своємуInstagram-профілі.

Тож волонтер в моєму випадку – це дуже широкий профіль. Я і водій, і вантажник, і збираю донати, і шукаю експедиторів, котрі мають перевезти гумдопомогу. Не маю військового досвіду, не вмію тримати в руках зброю, але маю бажання допомагати тим, хто наближає нас до перемоги.

Розкажіть про те, що встигли за ці місяці.

Про здобутки… Мені весь час здається, що міг би робити більше. Такий «синдром», мабуть, є у кожного волонтера.

За цей час встигли перевезти понад 300 куб. м гуманітарної допомоги. Це переважно харчові продукти для жителів Харківщини, величезна кількість карематів, спальних мішків і портативних газових горілок для військових.

На в’їзді у Вінницю ми відкрили тимчасовий пункт перепочинку для переселенців, волонтерів і всіх охочих. Люди, котрі їдуть з неспокійних областей на захід, залюбки зупиняються відпочити, залишитись на ночівлю, скуштувати гарячого супу чи випити чаю.

А щодо зборів, то я навіть не міг уявити, що мої друзі, котрих не так багато, зможуть зібрати таку суму нам на пальне.

Що для вас найскладніше у волонтерській роботі?

Найскладнішим був пошук волонтерів для чергування у наметі. Це, як виявилось, складна організаційна робота. На другому місті – це збір коштів.

Що найбільше надихає?

Понад усе надихає вдячність людей, їхні щасливі очі, особливо дітей. Коли ми привезли гуманітарну допомогу в одне із бомбосховищ Харкова і діти почали відкривати пакунки з солодощами, посмішка на їхніх обличчях була неймовірно щирою!

Флористика та волонтерство – як балансуєте сьогодні?

Зараз, оскільки в рідному місті дуже неспокійно і досить мало людей, більшість часу я приділяю волонтерству. Студія в Харкові працює навіть не на половину потужності. Працює наш флорист, котрий весь час був у Харкові. Я вирішую лише організаційні питання і веду соцмережі.