Флористы защитники. Интервью Анастасии с позывным «Роза»

Флористы защитники. Интервью Анастасии с позывным «Роза»

Флористи захисники. Інтерв’ю Анастасії з позивним «Роза»

Ще у лютому – успішна одеська флористкиня. Сьогодні – військовослужбовець з позивним «Роза». Історія Анастасії, що запалює та вражає.

▪️Настю, чим ви займалися до війни?

Останні 16 років працювала флористом, декоратором та організатором івентів. Це стало справою мого життя.

Мала власну компанію, напрацьовану базу клієнтів. Мені завжди подобалося поєднувати флористику з декором, тому ми переважно займалися оформленням масштабних заходів, весіль, створенням інсталяцій. Майже всі замовлення отримували через сарафанне радіо. Сформувалася достатня кількість постійних клієнтів (закладів та весільних агенцій), які давали роботу – мені навіть не треба було її шукати, вони телефонували самі.

На початку вторгнення я розуміла, що весільна сфера «ляже». Це було питанням часу. Тому я не переживала, що полишу успішний бізнес. Я розуміла: щойно війна закінчиться, бізнес відновиться. А поки буде війна, скільки проектів ми оформлюватимемо? 20 на рік? Тому частину оформлених замовлень я передала колезі. Великі замовлення без мене, звісно, вона не потягне. Та й немає їх зараз…

▪️Як війна змінила ваше життя?

Повністю. У ТРО Одеської області я записалась 25 лютого. Відтоді я там. Жодної хвилини не сумнівалася, йти чи не йти. З 2014 р. завжди була впевнена, що піду. Волонтером, солдатом, парамедиком – ким візьмуть.

Взяли командиром господарського відділення до * в Одесі. Тут став у пригоді весь мій досвід роботи з ресторанами, знання обладнання та процесів, вміння йти напролом і досягати мети. Першим завданням було налагодити роботу їдальні з нуля, в розбитому приміщенні з голими стінами, без води й світла. Почали його обживати. Спочатку у нас була маленька їдальня. Потім почали додаватися нові роти, і ми в одній із будівель зробили велику повністю функціонуючу їдальню. Я б порівняла це з тим, як відкрити кафе з нуля. Та ми впоралися.

З часом я зрозуміла, що військова тема мені ближча, ніж здавалося. Декораторство та флористика – це загартування: спати мало, прокидатися посеред ночі, працювати цілодобово і на результат, їсти стоячи за 5 хвилин, спати де доведеться, на підлозі.

Перевелася в іншу роту, на кордоні з *. Тепер зброя, тренування, чергування – частина мого життя. Ми спимо в одній кімнаті, наметі чи просто неба. Ми – команда. Як можу намагаюся зробити наш військовий побут комфортнішим, працюю з волонтерами. У вільний від чергувань час готую щось смачненьке. А хлопці мене бережуть, я це відчуваю.

▪️До війни ви тримали в руках зброю?

Тільки на спортивних заняттях в інституті.

 

▪️Чим саме ви займаєтесь на службі?

Ми маємо бойові розпорядження – стежити за пересуванням і навіть найменшими приготуваннями до пересування військ поза межами України, у конкретному районі. В нас пости спостережень на кордоні, на висотах. Також маємо виявляти та знешкоджувати ДРГ.

▪️Що морально найскладніше для вас?

Спершу складно було звикнути до роботи Штабу армії, адже анекдоти про армію виявилося зовсім не анекдотами. Як організатору мені здається, що деякі питання вирішити легко. Але в армії все за папірцем, і на кожен папірець не один підпис. Це щодо роботи у їдальні. У полі легше, ти точно знаєш свої обов'язки та сферу відповідальності.

▪️Вам страшно на полі бою?

Страшно, коли ти в облозі чи наступі. Але у нас інші задачі.

Звісно, коли обговорюєш плани (наприклад, хто сяде за кермо, якщо когось уб'ють, хто складатиме речі та зброю), певний страх присутній. Але через те, що ми постійно проговорюємо ці речі, вони вже автоматично в мозок закладаються і сприймаються легше. Як належне.

▪️Як рішення піти служити сприйняли ваші близькі?

Батьки, сестра спочатку не зрозуміли, чому я говорю, що без мене процеси в їдальні зупиняться. Все настільки було зав'язано на мені, що варто було мені відлучитися з роботи на 3-4 години, щось обов'язково траплялося.

Чоловік теж долучився – служить кухарем. Але зараз списуватиметься, аби у разі чого швидко перевезти трьох наших доньок (молодшій 5,5 років, старшій – 16) у безпечне місце. Адже сама я не знаю, де опинюся завтра. Роти з нашої військової частини щомиті можуть перекинути куди завгодно.

Але я залишусь – віддати данину Батьківщині, як можу і чим можу. Дуже не хочу їхати з Одеси, це моє кохання!

Психологічно у мене настрій «я виживу!» Не треба мене ховати завчасно! Я хочу вижити і хочу, аби моя родина мала куди повернутися.

▪️Чи є місце квітам у вашій теперішньому житті?

Нестерпно сумую за роботою, за квітами. Навіть за нареченими, хоча раніше це здавалося неможливим (флористи зрозуміють). Квіти, які є навколо, завжди у моїй вазочці на столі. Не можу без них.

Заказывайте легко, творите вдохновенно вместе с Flor Bazar!
Сотни флористических товаров в нашем интернет-магазине
Пн
09:00 - 17:00
Вт
09:00 - 17:00
Ср
09:00 - 17:00
Чт
09:00 - 17:00
Пт
09:00 - 17:00
Сб
Выходной
Вс
Выходной
с. Колонщина, Бучанский р-н, Киевская обл.